Я таки це зробила! Вперше в житті організувала табір! Було страшно, була паніка і відчай за 3 дні до початку. Але наступного ранку, після зустрічі з моєю чудовою командою, я відчула крім заспокоєння ще й натхнення.

Я була страшенно рада бачити дітей, з якими працювала 3 роки тому, коли вела гурток Kufer. Яким же було моє здивування коли я побачила Яну, яка була колись милою, хоч інколи вредною трохи, 10ти річною дівчинкою, а виросла у красиву дівчину-підлітка, яка не здогаується, про свою красу.Я була страшенно рада познайомитися з купою нових підлітків.

З першого ж дня все пішло не за планом.  Я ще раз переконалася, що план потрібен як платформа для імпровізації, це більше як стартова площадка для власне діяльності. Але тим не менше, мети досягнуто – зробити так, щоби діти хотіли прийти на наступну зміну і привести друзів. Взагалі, ці 2 тижні, особливо перший тиждень, перевершили мої сподівання. По-перше, прийшло більше дітей, ніж очікували; по-друге, діти справді надихнулися темою табору –  екологічне, стале життя.

Звісно ж, бували складні моменти, проколи. Найскладніше було відірвати дітей від планшетів і телефонів чи гральних карт. Особливо, першому дуже противилися, аж до проявів агресії. Проколи бували коли не достатньо чітко давала інструкції команді чи неуважно читала опис гри і тому не могла зрозуміло  пояснити що і як робити. Бувало також, що певні завдання займали більше часу, ніж планувалося. Тоді приходилось кілька разів затримувати дітей після 5ї год, коли вони мали іти додому.

Чим ми займалися ці 2 тижні? Говорили про сміття, робили селфі на фоні смітника, рилися у смітті, дивилися про сміття, сортували сміття, збирали сміття, розкидали сміття, мили його, творили з нього крутезні штуки – пуф, музичні інструменти, браслети, намисто, декорації для вистави; гуляли по парку, полювали за жабками та білочкою, яка таки прийняла горішки у дітей, танцювали і співали карооке, грали заморозки і Uno та ще багато всякого.

Бували, звісно, і моменти, коли деяким дітям хотілось бути де завгодно, але не на таборі Shepit. Це бувало коли ми дивилися та обговорювали відео, де розповідали до чого призводить забруднення, хто у цьому винен, звідки і куди іде пластик та решта сміття,а також що з цим можна зробити, що вони, діти, можуть з цим зробити. Чи коли ми дивилися фільм Home, там показували як ми homo sapiens, людина розумна,  нищимо Землю, наш Дім. Анічка нила “Настя, мені страшно, я не хочу дивитися! Коли це закінчиться?” – “Ще трошки, Аня, далі все буде добре.”

Тішить, страшенно тішить, що не зважаючи на те, що дехто у ці моменти одразу ж включав улюблену групи чи книгу, чи навіть засинав, були і ті які захоплено обговорювали, які думали що вони можуть зробити, щоби сміття було менше. Хоча, дехто із тих, хто “залипали” у грі, згодом чудово зіграли свою роль у трагедії, де показали що може бути  із нашим коханим Львовом, з культурною столицею мало не всієї Європи за 5 років, якщо забруднення не припиниться . Деякі з дітей  сплели стильну біжутерію з відходів, що за виглядом не відрізняється від тої, що на вітринах за сотні гривень. Ті, хто спали, створили музичні інструменти з відходів і зіграли в останній день невеличкий концерт. Ці ж дівчата зробили пуф із пляшок, які вони дістали з контейнера для пластику (усі пляшки вони помили). 

Для мене особисто ці два тижні були дуже важливими не тільки для професійного розвитку. Я також надихнулися і дізналася багато нового. Ми з дітьми зрозуміли, що  відходи не обов’язково мають одразу ж іти на смітник. Вивчили правило 3R – Reduce (зменшуй кількість), Reuse (перевикористовуй), Recycle (переробляй чи здавай на переробку).  За ці 2 тижні я зрозуміла, що для мене дуже важливо піклуватися про довкілля, це – одна з моїх основних життєвих цінностей. У мене був період більше року, коли я намагалася жити без одноразового пластику. Мені було моментами дуже складно, особливо у соціальному відношенні. Було складно відмовлятися від багатьох продуктів, тому що вони упаковані у пластик і півроку тому я вирішила послабити заборону. Але під час табору, я зрозуміла, що це – частина мене, моєї особистості від якої я не можу і не хочу відмовлятися.

Також отримала купу обіймів від дітисьок, захоплення їх творіннями, купу підтримки та обіймів від колег. Знайшла soul-team-mate в особі Іринки Соловій.

Взагалі, я дуже страшно вдячна дітям, що взяли участь у нашому експерименті, вдячна друзям і знайомим за моральну підтримку та репости, вдячна батькам дітей за довіру і допомогу. Вдячна, звісно ж, команді за час, за віру в мою ідею, за величезну допомогу. Вдячна і своїм батькам за те, що створили мене таку чудову. Зрештою, вдячна і тим, хто не вірив у мене, вони теж мене мотивували. І окремо дякую компаніям Biscotti  за смачнюче печиво та Aqua Dion за питну воду.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.