Ми стартували було -10 градусів. Думали скинемо зимовий одяг в Стрию, може в Ужгороді – там тепліше, ніж в Стрию, ну може в Кошіце… Далі ми вже втратили надію, що погода зміниться і хотіли швидше дістатися десь ще південніше. Зрештою, свої улюблені лахматі, але вже поношені унти, я залишила у симпатичному містечку Констанц в Німеччині. У Базель, в Швейцарії, приїхала вже у нових черевичках ecco, які виявилися мені тісними і страшенно натерли ноги поки ми виходили з міста, де нас висаджували.

Ви знали що у Швейцарії декрет тільки 3 місяці?

В Базелі нас приймала подруга Міки, полька Аня. Вона жила десь у десяти країнах, вивчила трохи світ. У Базелі Аня живе вже 4 роки і знає про місцевість не менше, ніж місцеві тур гіди, тому розповіла нам багато про місто і культуру.

На жаль, у нас не дуже було часу, щоби справді побачити країну – 1,5 дня всього. Проте ми відвідали кілька музеїв. Виявляється, музеїв у Базелі штук 50 і ті, що державні є безкоштовними у першу суботу місяця. Майте на увазі, коли їдете туди. Думаю, що в Німеччині теж є така штука. До речі, в Німеччині можна купити стоячий квиток в оперу десь за 3 євро і знайти собі вільне сидяче місце в партері.

Найбільше мене зацікавив музей музики. Там були інтерактивні дисплеї, де можна було почути майже всі древні інструменти, які були на експозиції. А їх було дуже багато – різноманітні струнні, духові, ударні… Цікавий факт про цей музей, що це місце колись було тюрмою. Там навіть зберегли закриту камеру.

Ці стародавні гітари вразили мене найбільше – гляньте на тонку роботу! Так хотілось би почути їх звучання!…

У музеї мистецтва ми з Мікою не могли зрозуміти що там роблять всі ті картини, про що вони.. Взагалі, цей музей зібрав свою колекцію від “меценатів” – люди, які не мали куди дівати гроші (пробачте за осуд) і купували всі ці картини “без назви”, “композиція” і т.п.

Міка після знайомства зі мною, почав бавитися пастельками у стилі “вертикальні кольорові лінії”. До Пікассо (який мені не сподобався) йому, звісно ж, далекувато, але його роботи нічим не гірші, а часто навіть і кращі, ніж половина робіт, які там виставлені. Ми все ще сушимо голову над питанням чому роботи Міки ще досі не виставляються в музеях і не продаються на аукціонах… Проте, не зважаючи на моє легке розчарування у Пікассо і велике розчарування у музеї загалом, я побачила роботу Сальвадора Далі та інших сюрреалістів і я задоволена.

20180304_1826281313974752.jpg
На жаль забула назву. Якщо впізнаєте, то скажіть, будь ласка

Ще одна дуже цікава картина зображала життя містечка вночі – в одному вікні чоловік спускає штани, а жінка піднімає спідницю, десь котисько потягується, десь злодій лізе у вікно і т.п. Картина розповідає історію у жанрі комедії. Таке я би хотіла частіше бачити на виставках – картина, на якій зрозуміло що зображено, яка розповідає  історію.  Пробачте, друзі митці…

Симпатичне містечко Базель. Культурний центр Швейцарії. Ввечері світло майже всюди на вулиці виключають, щоби не було світлового забруднення. Тому там вночі в центрі міста видно зірки на небі. Ми гуляли якраз ввечері і заглядали по милих вітринах майстерень. Я не могла відірватися від тих вітрин!

Також, нещодавно там закінчився карнавал  і на вулицях все ще були розсипані конфеті. Проте, карнавал там не закінчується раптово – люди все ще продовжують марширувати вулицями міста граючи в оркестрах. Це теж було цікаве шоу

Щодо декрету, Аня працює у яслях і розповіла нам, що мами приходять з повними молока грудьми, сціджують, щоби нянечки нагодували їх діток і біжать на роботу. Але ці заклади такі дорогі, що часто після декрету повертатися на роботу просто немає змісту і тому жінки стають домогосподарками. Взагалі, Швейцарія дуже патріархальна і консервативна країна. Аж у 1992 році останній регіон Швейцарії дав жінкам право голосу. Таким чином швейцарія стала останньою країною Європи, яка дала жінкам право голосу. Я от думаю зі сторони фемінізму – це добре чи погано? (пишіть свої думки в коментах нижче) В Данії цю проблему вирішили таким чином, що дали декрет на 1 рік на сім’ю. А там чоловік і жінка самі вирішують хто коли виходить на роботу. Як ви думаєте – це добре, що жінки можуть працювати навіть на таких умовах?

Люди тут дуже працьовито-грошовиті. Пашуть на роботі, а ввечері вдома дивляться телевізор. У них, зрештою, не лишається ні сил, ні часу на витрачання всіх тих грошей, які вони заробляють.

Хоча, на моє здивування, там не всі такі. Виявляється, у них є “соціальні” пекарні. Вони збирають випічку і хліб з матьорих пекарень в кінці дня і продають її потім за півціни, бо ті пекарні надто матьорі, щоби продавати вчорашню випічку. У Базелі навіть є vokü – фокю (volks küche нім. народна кухня). Це коли збирається групка людей, які переважно живуть разом як спільнота чи просто тусуються разом, і готує вечерю на багато людей. Потім ту вечерю може їсти будь хто за кілька євро (у Німеччині це було 1-2 євро). Це така соціальна подія, щоби люди тусувалися, спілкувалися. Зазвичай організовують раз на тиждень у сквотах чи колишніх сквотах, які, зрештою, мешканці приватизували офіційно (squat місце, де люди живуть без відома власника, бо його десь давно нема.

Тут дуже цінуються технічні науки і тому науковцям дуже просто отримати гроші на дослідження. На противагу соціальним, гуманітарним наукам, які у Швейцарії, можна сказати, занедбані.

Швейцарці ревно захищають свій ринок, тому у європейській мережі супермаркетів обов’язково має бути переважно швейцарська продукція.

Базель знаходиться на границі з Францією. Ми подумали, що буде круто піти у сусідню країну, щоби купити хліба на дорогу, то ми у день від’їзду пройшлись лишніх 200 метрів до пекарні у Франції, купили там хліба і пішли на трасу. Нашим наступним місцем призначення була Франція, місто Монпельє.

У наступних постах я розповім про “переміщення” між містами –  а пригод у нас було немало, ми ж автостопом добиралися… Я кілька разів була на грані відчаю, ми ночували у церкві, де страшенно змерзли, нам хоітлося на все плюнути,але були квитки через океан.. І, звісно ж, про “диких обезьян” Бразилії розповім. Отож, читайте, коментуйте, підписуйтеся і робіть репости. 😉

Дякую за увагу!

П.С. Більшість фото, вкладених у цей пост зроблені Мікою, моїм чоловіком і моїм джерелом натхнення та копняків. Він теж веде блог, де англійською пише про свої веломандри Східною Європою, у т.ч. Україною. Міка теж буде радий новим читачам, тому – читайте і підписуйтеся 😉

Advertisements

5 thoughts on “Куди дивляться швейцарські феміністки?

  1. Супер! Чималий ковток вражень, як для короткого візиту)) Тобто, цей пост достатньо детальний, аби зробити певні висновки щодо Швейцарії 😊 Щоправда, наразі найбільше мені подобається пост “Бардак і Райська Насолода” 🙂 Думаю, це пов’язано з тим, що Швейцарія якось не вразила (це сумно — працьовито-грошовиті люди, матьорі пекарні, дещо дивний декрет). Я маю сильні сумніви, що там можна класно жити, і не сушити повсякчас голову, що недостатньо заробляєш, бо бракує грошей на елементарні потреби.

  2. Як на мене, люди все ж щасливіші у тих країнах, де гроші не настільки важливі (у тій самій Бразилії, хоча зрозуміло, що там не все ідеально). Хороший приклад — наявність переважно матьорих пекарень, через що виникла велика потреба у соціальних. Має ж бути різноманітність, пристойний вибір для середнього класу (не кажучи вже про нижче середнього). Щоби люди не почувалися так, наче їм роблять послугу або це благодійність.

  3. Відповідаючи на питання, з точки зору фемінізму добре тоді, коли задовільняються інтереси жінок чи принаймні коли в них є реальний вибір. Ситуація, коли немає а ні оплачуваного декрету, а ні державних ясел ставить багатьох жінок, які бажають мати дітей, в майже безвихідне становище. Не можу уявити, що і з якої точки зору тут хорошого. Ну, крім точки зору держави, яка багатіє на безкоштовній доглядовій праці і безкоштовному відтворенню населення…

    1. Дякую, що просвітила трохи, Йош. Часто складається враження від фемінізму, що його суть у тому, щоби жінки отримали права такі ж як і у чоловіків, були як чоловіки і обов’язково користувалися цими правами, інакше вони гноблять расу жінок. Мені на цю тему дуже подобається пост, який я перепостила собі. Це – огляд/ роздуми про книгу відомої феміністки, яка вирішила відкласти кар’єру на другий план, щоби бути матір’ю. От її і почали осуджувати за те, що вона зрадила принципам фемінізму. А її відповідь можна почитати у пості чи у самій книзі
      https://wordpress.com/post/nastasime.wordpress.com/1781

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s