Ми боялися, що не зможемо виїхати з Ріу джі Жанейру (так вимовляється Rio de Janeiro бразильською португальською), бо далекобійники вийшли на страйк (у Бразилії, за словами Міки, є культура страйків. Вони тут відбуваються на регулярній основі, але зазвичай, толку з них мало, бо люди не заглядають далеко наперед і намагаються вирішити тільки свої теперішні проблеми). Тоді ми ще навіть не здогадувалися що це означає, яких масштабів це набуде. Але Міка через тиждень мав бути вдома – робити презентацію про свої подорожі.

З горем пополам таки вибралися з міста, а по дорозі побачили прекрасне Ріу у всій його “красі”. Нам довелося зупинитися у бідному районі, де смерділо з канави і ще чимось, де Міка раніше проїжджав швидко і безпечно у машині до аеропорту. Але ми вибралися живі-здорові, подолавши ще один страх та упередження Міки про країну, де він виріс. На свій страх і ризик таки сіли до водія вантажівки. Цей не страйкував (поки що) і тому надіявся прорватися через блокаду страйкарів перед наступним великим містом. Наївний. Ми під’їхали і нас одразу ж зупинили розлючені чоловіки:
– Стоп! Куда їдеш? Стій тут!
– Мені треба до свого колеги, який в іншому кінці блокади, у нього закінчується провізія. Я не буду перетинати блокаду. – Спокійно відповідає Луіс
– Нехай твій друг сюда їде! Нас не гребе! Ти нікуда не поїдеш! Ти не проїдеш блокаду!

Наш водій таки переконав цих у своїх благих намірах. Але йому прийшлося переконувати інших, які зупиняли нас кожних 300 м “Стояти!”. Луіс спокійно і впевнено повторює те, що говорив попереднім “Я не збираюся пертинати блокаду, мені просто треба до друга в інший кінець” – “Ти нікуда не поїдеш! Ти шо тупий?!” і ще там щось дуже зле і образливе португальською, таке, що у нього аж бризки з рота ішли, очі кров’ю наливалися, а рука тягнулася до пістолета, силует якого ми чітко бачили через кишеню його спортивки. Тут нам реально страшно стало… Я вже хотіла, щоби він встав де-небудь, аби тільки мужики заспокоїлися.

IMG_8622 (1)Зрештою, він і цих зміг переконати! Як?! “Я просто був впевнений у тому, що кажу, я не збирався перетинати блокаду.” Неймовірно!.. Це як у фільмах буває – матьорі мужики спокійно відвертають від свого лиця пушку у руках наляканого чи розлюченого чорношкірого підлітка або мужика.

Заночували ми всередині його кузова. Нас нагодували вечерею (стандартно – фасоля і рис) і гарячим чаєм приготованими на плиті вбудованій у причіп вантажівки. Спати було доволі затишно (не найгірше місце де нам доводилося ночувати), але в Бразилії вже почалася “зима” (+5 – +10 градусів вночі), а наші спальники були літніми, тому ми трохи мерзли (хоча навіть близько не так як у церкві португальського містечка на початку березня – ми спали у зимових куртках, у 2-х шкарпетках накриті одним спальником і все-одно мерзли всю ніч). Я була чи не єдиною особою жіночої статі серед купи розлючених чи просто незадоволених мужиків… Я боялася відійти попісяти. Але Луіс переконав “Ми не дамо її образити!”. Виявилося, що у нього крім мачете є ще й пістолет…

Так, кожен другий (якщо не кожен) далекобійник там має при собі зброю, бо на них часто бувають рейди. Через це начальники заборонили підвозити і поставили датчики на двері пасажира, який каже, коли ті двері відкриваються. Також на лобовому склі, крім наклейки Deus e fiel, часто мають prohobido carona – заборонено підвозити.

IMG_8616

Загалом, Луіс виявився дуже хорошим і приємним дядечком. Але Міка після кількох спроб зрозуміти в чому суть страйку, які їх вимоги, розчарувався у далекобійниках. Він їх дуже поважав, коли їздив велосипедом по Європі, адже далекобійники були більш обережні біля нього, порівняно з водіями легковиків, крім того, вони теж завжди в дорозі. Але тут Міка зрозумів, що ці далекобійники самі не знають толком чого хочуть, тобто вони, звісно, хочуть зниження цін на бензин, який подорожчав на 10% за тиждень. Проте, вони не могли чітко висловити свої вимоги, більше висловлювали злість і, до всього доброго, це потроху перетворювалося на політичну гру.

Ми боялися, що стопити буде дуже важко, бо все пальне перевозять вантажівками (залізниця там дуже слабо розвинена) і тому трохи нервували, що стартували аж після 10ї год ранку. Але ми таки вибралися за допомогою легкового автомобіля. Те, що ми бачили по дорозі, дуже нагадувало постапокаліптичні фільми… Дороги пусті – на горизонті ні попереду, ні позаду жодної машини, хіба раз на 10 хв щось проїде на зустріч. Заправки пусті, бо не мають пального, а ті, в яких залишилося щось, мають кілометрові черги. Працівники пунктів оплати на автостраді казали, що ніколи ще не бачили це місце таким тихим і пустим…


Тим не менше, автостоп не був надто складним. Мабуть, водії розуміли, що або вони нас візьмуть, або нам ще невідомо скільки стояти на дорозі. Таким чином, ми дісталися до наших хостів у Белу Орізончі (Вelo Нorozinte), де Міка готував презентацію, кожних 10 хвилин дивився новини, а я приходила на урок англійської Мішелі до підлітків.

IMG_8668

Там же, у Бе Аґа (ВН) ми потрапили на парад за легалізацію марихуани. Було цікаво, весело і трохи дивно, що деякі люди продавали всякі дрібниці, типу цукерок і попкорн. Проте деякі парадники продавали не прості солодощі, а “трав’яні” 🙂 Ми вирішили купити кілька і поділитися з нашими хостами, Мішелі і Фабрісіу, але нас взагалі не вставило, навіть мене, яка ніколи нічого такого не пробувала. Це трохи розчарувало, особливо, коли ми з Мікою розділили цукерку тільки на двох і нічого не відчули, тільки присмак травки.


Як ми вже їхали до Бразілії, то ситуація на дорогах почала виправлятися потроху. І сталося те, що Міка передбачив – страйкарі почали вимагати відставки президента (бразильці полюбляють скидати президентів не менше, ніж страйкувати). Влада таки домоглася, щоби пропустили вантажівки з пальним, то дороги вже не були такими пустельно пустими – з’явилися конвої у супроводі поліцейських та військових машин і 3-х кілометрові черги до заправок.


Кузен Міки розповідав, що у них з дружиною недільне побачення було в машині, де вони провели 3 години читаючи книги в очікуванні своєї черги, щоб заправитися. А нам таки вдалося за 1 день дістатися до Бразілії, подолавши 800 км. Ми побили усі свої рекорди!

Ось така от пригодка…
До зустрічі! 😉

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s